УДК 903.2

Мойсеєнко Валентин Станіславович
зав. сектором ДНСГБ УААН
(м. Київ)

ПОЧАТКИ ВІДТВОРЮЮЧОЇ АГРАРНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ
НА ТЕРЕНАХ СУЧАСНОЇ УКРАЇНИ
(VIII-VII ТИСЯЧОЛІТТЯ ДО Н.Е.)

Наведено нові дані, які свідчать про те, що неолітизація теренів України розпочалася у VIII тис. до н.е. з південного напрямку. При цьому центр першої землеробської цивілізації на теренах Європи знаходився у нині затопленому межиріччі Дунаю, Дніпра і Дону та на узбережжі колись прісноводного озера на місці сучасного Чорного моря.

Постановка проблеми. Питання становлення культури землеробства на теренах нинішньої України є однією з нез'ясованих в історії аграрної науки. Ще донедавна, згідно загальноприйнятої теорії вважалося, що культура землеробства та тваринництва потрапила на терени нинішньої України з Балкан та Центральної Європи в 6 тисячолітті до н.е. Указаної думки дотримується відомий російський археолог П. Долуханов та вітчизняні Д. Телєгін, Л. Залізняк та інші. Прихильником теорії розповсюдження відтворюючого господарства на терени нинішньої України з Передкавказзя є відомий вітчизняний археолог В. Даниленко [І, с.5-ІІ].

Аналіз останніх досліджень. Дослідження, проведені археологом Надією Котовою та палеоботаніком Галиною Шашкевич, знайшли вагомі підтвердження вказаної теорії. Згідно з картою неолітичних поселень України, наведеної в дослідженні Н. Котової "Неолітизація України", перші з землеробських поселень на теренах України виникли в гирлі ріки Дон та її притоків — річок Молочної та Кальміуса. Ось що пише з цього приводу Надія Котова: "Радіовуглецеві дати дозволили уточнити час появи перших культурних рослин в Україні та виділити три етапи в розвитку землеробства. Перший з них припадає на 7 тисячоліття до н.е. В цей час, землеробством займалося населення степового Приазов'я та лісостепового Побужжя. Вивчено лише набір рослин Буго-Дністровської культури. На жаль, у нас немає даних про культурні рослини, які вирощувались в епоху раннього неоліту в Приазов'ї та степовому Подніпров'ї. Це пов'язано з одиничністю ранньої сурскої кераміки та невивченістю палеоботаніками кераміки Ракушечноярської культури. Проте наявні визначення дозволили висловити припущення про те, що культурні рослини були запозичені мешканцями України у населення північного Приазов'я та Передкавказзя, а не Балкано-Карпатського регіону. Такий висновок можна зробити на підставі знахідок плівчатого ячменю та проса на Південному Бузі біля 6300 р. до н. е. та відсутністю його в неолітичних пам'ятках Подністров'я 7 тисячоліття до н. э." [1, с.82].

Метою статті є спроба обґрунтування гіпотези про те, що неолітизація України, більш за все, почалася з південного напрямку. В першу чергу це пов'язано з результатами досліджень американських учених, які займаються вивченням Чорноморського потопу, чи так званого "Потопу Ноя". Підвищення рівня Світового океану на протязі VІІ тис. до н.е. на 1-3 метри призвело до утворення Ла-Манша та Берінгової протоки. Це, в свою чергу, викликало серію землетрусів у різних частинах планети. У результаті одного з них було зруйновано, або просто розмито, тонку перемичку в районі Босфору і води Середземного моря ринули в Чорне. Оскільки рівень прісноводного до того часу Чорного моря був нижче рівня світового океану приблизно на 150 метрів, за рік-два були затоплені значні низинні території Північного Причорномор'я. Так, знову утворилося Азовське море і виник Кримський півострів. При цьому, на думку американських учених, наступаючою водною стихією були примусово виселені щонайменше 10 тисяч чоловік. Як вже зараз очевидно, частина з них осіла в Приазов'ї, а інша більш за все в Подунав'ї, де було найбільше вологи.

Були затоплені величезні простори північного Причорномор"я загальною площею біля 32 тисяч квадратних кілометрів, як це показано на карті з інтернет-сайту www.robotwisdom.com:

Карта

Вищевказані теоретичні висновки геологів з Колумбійського університету Уільяма Раяна та Уолтера Пітмана були викладені в їхньому дослідженні "Ноїв Потоп: нові наукові відкриття про подію, яка змінила історію", Нью-Йорк, 1988 рік. Вказані висновки були підтверджені дослідженнями команди знаменитого шукача кораблів, які затонули, — американця Роберта Болларда. Саме їй вдалося відшукати на дні моря "Титанік", лінкор "Бісмарк", авіаносець "Йорктаун". Сканування значних площ морського дна поблизу узбережжя Туреччини дозволило визначити берегову лінію колись прісноводного озера. Зразки ґрунту, підняті зо дна, показали, що до потопу це була земна поверхня, випалена сонцем. Дослідження білядонних зразків води дало точну дату потопу — 5460 рік до н. е.[2]. Саме в цей час припинили своє існування прісноводні молюски. Унікальною особливістю Чорного моря є та обставина, що прошарок солоної води покрив собою його прісноводну глибоководну частину. У результаті процесу розкладу прісноводної органіки в глибинах накопичилася величезна кількість сірководню, який сам по собі є консервантом. Тому ще до початку досліджень Роберт Боллард cтверджував, що дуже бідні на кисень глибини Чорного моря є величезним природним музеєм, який зберіг в первісному вигляді усе, що знаходиться на його дні.

Найбільш сенсаційною знахідкою команди Роберта Болларда стало виявлення з допомогою глибоководного апарату-телекамери на глибині біля 100 метрів на схід від Синопу залишків прямокутної будівлі розміром 13х4 метри. Вона була збудована по традиційній для того часу технології: вертикально стоячі стовпи були обплетені лозою та обмазані глиною. Крім будівельного сміття, камери показали керамічні вироби та інструменти з каменю. Американські вчені майже без всяких сумнівів стали називати його "фермерським господарством"[3]. Показово, що вказана будівля знаходилася в долині, утвореній двома невеликими річками. Згідно з результатами аналізу вищевказаних донних зразків грунту, властивих напівпустелі, можна говорити про нестачу вологи в Південному Причорномор"ї. Тому місцеві землероби мали селитися в найбільш низинних і вологих місцях.

Вважається, що першими в світовій історії спробували освоїти іригаційне землеробство ще за тисячу років до Чорноморського потопу мешканці знаменитого Чатал-Гуюку, який знаходиться на віддалі в декілька сот кілометрів на південь. Це було викликано досить посушливим кліматом, що панував в той час в Малій Азії та Південній Європі. Тому, як вважають американські вчені, найбільш сприятливою зоною для землеробства в цій частині Євразії була затоплена потопом територія міжріччя Дунаю, Дністра та Дніпра, а також дельти та пониззя Дону. У зв'язку з цим, виникла ідея спробувати знайти залишки давніх поселень також і в акваторії Північного Причорномор'я. Очевидно, що вказані поселення мали знаходитися по берегах вищевказаних рік, що були затоплені. На своїй прес-конференції, проведеній у вересні 2005 року у Києві, Роберт Боллард повідомив, що влітку 2006 року на українському шельфі Чорного моря його командою буде розпочато пошуки кораблів, що затонули. І якщо при цьому будуть знайдені значні за кількістю будівель поселення, гіпотезу про неолітизацію теренів нинішньої України, а отже і Європи взагалі, з півдня можна буде вважати доведеною. Правда, шансів натрапити на залишки таких поселень небагато. Адже, на думку того ж Роберта Болларда, значні площі причорноморського шельфу є замулені наносами вищевказаних рік [3, р. 619].

Висновки. Вищевикладені факти вже сьогодні дозволяють внести певні корективи в пануючу у вітчизняній історичній науці протягом ХХ ст. теорію про те, що неолітизація теренів сучасної України відбувалася з західного напряму в VI-V тисячолітті до н. е.

Щодо перспективи подальших розвідок, то вона на великий жаль у найближчі роки повністю залежить від ініціативи американських дослідників. Адже проведення підводних досліджень за допомогою сучасної техніки та технологій потребує дуже значних коштів.

Список використаної літератури

  1. Котова Н.С. Неолитизация Украины. — Луганськ, 2002. — 268 с.
  2. Ballard R.D., Coleman D., and Rosenberg G. Further Evidence of Abrupt Holocene Drawning of Black Sea Shelf // Marine Geology. — 2000. — № 170 (3-4). — Р. 253-261.
  3. Ballard R.D. Fred Hiebert Deepwater Archaeologiy of the Black Sea // American Journel of Archeology. — 2001. — V. 105, № 4. — Р. 607-623.

Титульна сторінка Видання
© Мойсеєнко Валентин Станіславович, 2006