УДК 94(477)"1946-1947"

Петро Панченко          
Панченко Петро Пантелеймонович
д-р. іст. наук., проф.,
Лауреат премії Дм. Яворницького,
Заслужений діяч науки і техніки України,
(м. Київ)

ДОМІНАНТА АВТОРИТАРИЗМУ ЦЕНТРАЛЬНОЇ ВЛАДИ
ПЕРІОДУ ТРЕТЬОГО ГОЛОДОМОРУ В УКРАЇНІ.
1946-1947

На основі нових джерел, аналізу емпіричних цифрових матеріалів здійснена новаторська спроба аналізу негативності прояву авторитаризму політичної та державної центральної влади на голодомор в Україні 1946-1947 рр. та його гибні соціальні наслідки.

На основе новых источников, анализа эмпирических цифровых материалов совершена новаторская попытка анализа негативности появления авторитаризма политической и центральной власти на голодомор в Украине 1946-1947 гг. и его пагубные социальные последствия.

An advanced attempt of an analysis of negative manifestation of autoritarism of political and state central powers concerning the famine (1946-1947) in Ukraine, its fatal consequences was observed on the base of new sources and analysis of empirical numeral materials.

Голодомори в Україні початку 20 - 30-х та другої половини 40-х однотипно віддзеркалюють жорстоко командне, паразитуюче становище центральної влади в домінуюче виражених власнокорисних інтересах. Фабула багаточисельних усних і друкованих заяв найвищих владників партії та держави турботи про найширші маси сільських та інших трудівників демонстрували вияв цинізму, жорстоскості до людей. Тобто саме до тих, на плечах яких гніздилася влада переслідуючи власнокорисні інтереси. Доля великочисельного людського середовища знічемлювалася, знегараджувалася, щодо населення України порівняно з мешканцями інших союзних республік постійно застосовуються, особливо для сільського населення, більш високі податки в грошовому та натуральному еквівалентах: на м'ясо, молоко, яйця, вовну тощо. В окреслених повоєнних хронологічних рамках, надзвичайно виснажливих для економіки УРСР, до неї застосовується податок поза здоровим глуздом на фруктові дерева, ягідні кущі, ділянки полуниць без урахування врожайності, що природно не вкладалося ні в які уявлення толерантності державних відносин.

Даний вандальний експеримент не мав аналогу ні в близькій, ні в більш віддаленій минувшині. Отже, дія владних верхів віддзеркалювада креатуру її конкретних дій, далеких від поняття турботи про широкі версти населення сільського географічного ареалу. Держава тримала в чорному тілі колгоспне матеріальне виробництво України і в багатьох інших питаннях, що стосувалися господарювання на селі. Так, державою в повоєнний період заборонявся продаж колективним господарствам складної сільськогосподарської техніки, зокрема тракторів та причіпних знарядь праці до них, зернозбиральних комбайнів, вантажних автомобілів існуючої в ті часи вантажопідйомності, механізмів з переробки овочевих культур, зерна [1].

Заборонялося спорудження навіть невеликих заводів та цехів з переробки фруктів, м'яса, виробництва ковбас, олії, різного роду маслобоєнь, молокопереробних цехів, а також швейних майстерень, кушнірських виробництв, інкубаторів. Користування електричною енергією від державних джерел електропостачання навіть у самих мініморних масштабах було неможливим, хоча радгоспам це дозволялось.

Іншими словами відношення центровладдя до колективістських форм господарювання на селі, тобто до колгоспів, в повоєнні часи нагадували стосунки чванливої, злісної тещі з нелюбимим зятем. Дискримінаційне ставлення центровладдя до селянства проявлялось і в тому, що мешканцям села заборонялося видавати паспорти. Іншими словами, сільська місцевість, проживаюче в ній населення були віднессені повністю до непаспортизованої території, зокрема Української РСР, тим самим підкреслювалося неадекватне ставлення держави до мешканців села, порівняно з населенням міст, містечок, промислово-виробничих селищ. Чисельність же сільського населення того часу в Українській РСР була переважаючою порівняно з чисельністю населення міст.

Отже, сакральною сутністю позиції держави і партії було те, що однакового ставлення до сільського і міського населення не існувало. Партія, як і держава, в своїх реляціях вважали, що село з його населенням не може знаходитися на рівному щаблі з містом у всіх спектрах рівнозначності і рівномірності політики в питаннях економіки, здійсненні соціальних процесів. Антиідентичність становила основоположну сутність засад життєдіяльності держави, що природно не було попутним вітром у вітрила корабля, котрим був Союз РСР, не могло сприяти робітничо-селянському доржавотворенню.

Особливість даних сукупно уявних обставин в середині 40-х років повоєнної долі українського села доповнилися невблаганним голодом, а відповідніше - голодомором села України І946-1947 рр. Справедливо буде сказати: хоча про це, починаючи з 90-х років XX століття, почасти вже велася мова, а в подальші роки нізалежності про сутність голодомору повоєнних років більш сильно, повнообсяжніше прозвучали голоси вчених, журналістів, іншого роду публіцистів, розмаїтих громадських активістів. У той час, коли українське село після І225 днів винятково руйнаційної війни 1941-1945 років [2] в переважній кількості районів уже вибралося з землянок, сільське населення далеко не всюди спромоглося спорудити житлові прихистки, як чорною хмарою насунувся на нього голодомор.

Одночасно в селах значно зменшується чисельність трудових ресурсів, що значною мірою спричинялося зростаючою діяльністю державної системи організованого набору робітників для потреб відновлюваної промисловості, транспорту, будівницва не лише на території України, а й значною мірою за її межами. Велика кількість молоді через військові комісаріати мобілізується для навчання в системі навчальних закладів професійно-технічної освіти: фабрично-заводського навчаняя (ФЗН), ремісничі училища (РУ), ремісничі училища системи залізничного транспорту (РУЖТ) тощо.

В результаті відсотування з села великої кількості працівників до робіт в сільськогосподарському виробництві широко залучаються непрацездатного віку підлітки. У колгоспах запроваджується обов'язкове вироблення мінімуму трудоднів. Відповідно до вимог постанови ЦК КП/б/ У, прийнятої в І946 році, на селі вводиться режим роботи - світловий день, що примушувало трудівників колгоспів літньої пори працювати 15 - 16 годин, а нерідко й більше. Адаптивні суворості влади ще більше посилювали жорстоку скруту селян в аспекті голодомору другої половини 40-х років в Україні.

Головною причиною виникнения голодомору повоєнних років, як засвідчують офіційні документи, виявилася сильна посуха 1946 року, що чорною ковдрою накрила фактично всі райони виробництва зерна на півдні, у середній полосі та на сході Української РСР. У більшості регіонів посуха продовжувалася також і в наступному 1947 році. Як засвідчують документи державного Республіканського центру спостережень за станом погоди, середньомісячна температура повітря весняної та літньої пори 1946 року на 6-8 градусів пе ревищувала середньомісячні показники інших років. Середньомісячні показники кількості природних опадів у цілому ряді районів виявилися втричі, подекуди навіть у шість разів нижчою, ніж в інші роки. До того ж бездощів'я супроводжувалося жорстокими суховіями, що було характерним для Ворошиловградської, Харківської, Полтавської, Херсонської, Миколаївської, Ізмаїльської областей.

Наприклад, у Полтавській області в червні 1946 року було 23 дні жорстоких суховіїв, що становили 70 відсотків календарних днів. У сусідній з нею Сумській області в липні-серпні того ж року суховії складали 68 відсотків календарних днів. Питома вага суховійних днів у названі місяці 1946 року в Ворошиловградській і Запорізькій областях сягала понад 80 %. Та особливо жорстокими, найбільш нестерпними і особливо вразливими, щемними були суховії в південних причорноморських областях - Ізмаїльській, Одеській, Херсонській, Миколаївській. Вражаючими були поля зернових Ізмаїльщини, де в травні - червні початку 1946 року великі площі землі вражали суцільними порепинами, в які вміщалася ціла долоня. При суховіях у повітрі висіла густа сива пилюка, а на землі колихалися пригорілі під пекучим сонцем, висотою 7 - 8 сантиметрів посіви пшениці, ячменю, короткі покручені сухі стебла гороху. По таких полях посівів пшениці, зі зморщеними, "рахітичними" зернами в колоску легко "ходила" коса, а середній врожай становив 1,3 - 1,6 центнера з гектара, в той час як висів насіннєвого зерна складав 1,7 - 1,8 центнера на гектар. Тобто зібраний врожай зерна всуціль був нижчим, ніж висівалось під нього насіння. Враження від погляду на голодоносні поля породжували пекучу гнітючість, що геть відображали небажання відвідин цієї, однієї з найпівденніших придунайсько-причорноморських областей України представників партійно-державних верхів УРСР, а тим паче представників московських партійних і державних керівників.

У центровладних союзних інстанціях питання зерновиробництва, як і сільського господарства загалом, вважалися в числі споживацько-пріоритетних, бо вони становили добробут народу, забезпечували населення продуктами харчування, сировинними ресурсами харчову, переробну та інші галузі промисловостї. Адже половина загальних обсягів продукції народного господарства становила сільськогосподарську сировину [3]. Більше 27 % капіталовкладень становили вкладення в матеріальне сільськогосподарське виробництво. Тут загалом зосереджувалося близько 25 % працюючих у всіх сферах матеріального виробництва [4].

Звертали на себе увагу й такі обставини. Союзним бюджетом передбачалося, що держава на розвиток матеріального сільськогосподарського виробництва закладала 15 % грошового еквіваленту сумарних видатків. Водночас, скажімо, на військові потреби в бюджеті не передбачалося навіть мінімальних затрат, хоча насправді вони були досить -таки значними, бо потреби збройних сил не ігнорувалися, вони задовільнялися повною мірою, але ховалися в інших статтях, у тому числі такій, як державний резерв. Між тим передбачена стаття, на розвиток сільськогосподського виробництва, за заявами співробітників союзного держплану, фактично була єдиною, з якої без розголосу за відповідними розпорядженнями знімалися кошти і спрямовувалися на потреби, скажімо, збройних сил, у тому числі й військово-морського флоту, конструювання та виробництво нових типів озброєння, спорудження і розвиток нових типів індустріальних об'єктів, впровадження нових пріоритетних технологій в інших галузях матеріального виробництва тощо.

Контроль за розвитком сільськогосподарського виробництва здійснювався найсуворіше, а державне завдання з хлібопоставок доводилося директивами, підписаними особисто найвищим, фактичним єдиновладником Й. Сталіном, домінуючою формулою якого випановувався самий звичайний ортодоксальний волюнтаризм. Суворо директивним порядком завдання з зернозаготівлі як незворушно обов'явкові завдання УРСР надсилалися до уряду республіки та ЦК КП/б/ У. Вони в свою чергу розверсувалися по областях, районах, які в кінцевому порядку поставали конкретними тонами безпосередньо перед сідьськогосподарськими підприємствами. Такий вертикальний механізм зверху аж до низинки, безпосередньо до господарств, не передбачав врахування реальної врожайності злаків.

У своїх сюгадах, що вийшли друком чотиритомним мемуарним виданням вже після смерті, М. Хрущов свогочасний перший секретар ЦК КП/ б/ У та Голова Ради Міністрів Української РСР вказував стосовно хлібопоставок: "План встановлювався вольовим методом, хоча в органах преси і офіційних документах він "обґрунтовувався" науковими даними... При цьому виходили головним чином не з того, що було вирощено, а з того, скільки можна ... вибити у народу в засіки держави. І ось почалося те вибивання. Я бачив, що рік загрожує катастрофою, яку важко було передбачити [5]". Звичайно ж, М. Хрущов у спогадах намагається відвести від себе дорікання компетентних в оцінках працівників, різних фахівців за голодомор середини 40-х років в Україні, самовисвітлюючись у, безперечно, бажаних для нього світлих фарбах.

Українській РСР абсолютно без урахування скрутної неврожайності 1946 року союзними органами було доведене хлібозаготівельне завдання в обсязі 340 мільйонів пудів. Однак через деякий час московським владоможцям цього здалося замало, а тому невдовзі Україні було доведене нове завдання хлібоздачі, збільшене на 22 мільйони 750 тисяч пудів. Таким чином, обсяги доведеного нового плану здачі УРСР зернових становили вже 362 мільйони 750 тисяч пудів. Такого роду абераціїї верхньовладників Союзу РСР, природно, не викликали в них щонайменшої ніяковості, бо для них подібного роду явища були самими щонайзвичайнішими, сакраментальною сутністю. М. Хрущов у своєму листі особисто до Й. Сталіна 15 жовтия 1946 року вимушений був відзначити, що посуха в Україні спричинила зниження врожаю зернових фактично наполовину порівняно з попередніми передбаченнями, що вимагає нових підходів.

У документах Уряду УРСР, що адресувалися в союзні інстанції неодноразово наполегливо підкреслювалося, що в багатьох господарствах результати обмолоту зернових зовсім не перекривають доведених завдань державних поставок зерна пшениці, ячменю, жита, проса, кукурудзи, гороху тощо. Прохання ж вищих керівних інстанцій УРСР перед Й. Сталіним персонально зменшити план хлібозаготівель 1946 року, доведений Україні, та відстрочити погашення боргів з хлібоздачі та натуральної плати за виконані роботи в сількогосподарських підприємствах машино-тракторними станціями за минулі роки розуміння і підтримки не знайшли [6]. Простіше кажучи, в порушених перед созним керівництвом питаннях, особисто перед Й. Сталіним керівництву України рішуче, найкатегоричніше було відмовлено.

Більше того, в липі 1946 року всупереч здоровому глузду, будь-якої логіки, Й. Сталін вдається до щонайцинічнішої викличності: надсилає керівництву України, персонально М. Хрущову директиву про доведення УРСР, а відповідно й до областей, районів, сільськогосподарських підприємств істотно підвищеного завдання хлібопоставок. Водночас вживаються додаткові заходи щодо розширення штатів працівників державних заготівельних організацій - чисельність працівників Мінзагу в Україні порівняно з попереднім 1945 роком виросла більш ніж вдвічі. До того ж керівникам районних мінзагівських ланок та іншим їхнім працівникам з метою посилення їхньої безпеки видається вогнепальна зброя. Районні інспекції забезпечуються автомобільним транспортом, всюдипрохідними легковими автомобілями типу армійських вілісів, виїзними кіньми, бричками. Посилюється тиск на керівників сільскогосподарських підприємств, інших їхніх працівників; впродовж 1946 та першого кварталу 1947 року в Україні, за інформацією в ЦК КП/б/ У прокурора УРСР, державного радника юстиції другого класу Р. Руденка, було притягнуго до судової відповідальності 1312 голів колгоспів, у тому числі 112 чоловік засуджені до 10 років ув'язнення [7]. Притягнуто до судової відповідальності також чимало працівників інших рангів, бригадирів польових бригад, завідувачів молотильних токів тощо.

Однак указані та інші силові і репресивні заходи не забезпечили виконання завдань з хлібозаготівель, бо врожаї зернових культур не дозволяли їх здійснити. Не було необхідної кількості наявного зерна. У силу даних обставин план хлібоздачі в І946 році був здійснений тільки на 62,4 % [8].

Слідом за застосованими жорстокостями в питаннях хлібовикачки з боку Й. Сталіна, його круту лінію наслідують керівники різних союзних відомств, хоча такий стиль рішуче протирічив їхньому офіційному статусу, чого в природі просто не повинно бути. Проте жорстокі методи тим не менше проявлялися в самих непривабливих, навіть незбагненних реальностях взаємовідносин, скажімо, союзних міністерств і Уряду УРСР. Так, міністр заготівель Союзу РСР Двинський дозволяв собі виклично вести розмову по ВЧ-зв'язку з головою Уряду України, надсилав йому одну за одною крутозверхні телеграми. Пошлемося на одну з них, надіслану персонально М. Хрущову 4 листопада 1946 року. "Незважаючи на неодноразові вказівки посилення заготівель продовольчих культур, Ви цьому важливішому заходу не приділяєте достатньої уваги. Станом на 20 жовтня по Вашій республіці поступило 120783 тис. пудів жита і пшениці, залишається до здачі 111097 тис. пудів. Наказую дати райуповмінзагам вказівку здійснити по особливих рахунках колгоспів, радгоспів перевірку здачі продкультур і всім колгоспам, радгоспам, не забезпечуючих здачу всієї належної кількості продкультуур, пред'явити жорстокі вимоги першочергової повної здачі їх державі в найкоротший строк. Винних свідомій затримці здачі продкультур притягайте суворої відповідальності. Вжитих заходах доповісти"[9].

Постійно посилюючи тиск на керівництво України, московські найвищі владоможці систематично давали вказівки по телефону, постійно адресували "гарячі" телеграми, наповнюючи їх найрізкішою термінологією директивно-командних лексичних варіацій. За формою вони певною мірою різнилися, а змістом були загальноподібними. Ось телеграма, направлена 26 листопада І946 року в Київ на дві адреси: Раді міністрів УРСР М. Хрущову, ЦК КП/б/ У Д. Коротченку за підписами голови Ради Міністрів Союзу РСР Й. Сталіна та секретаря Центрального Комітету ВКП/б/ А. Жданова. Громовиця крутого змісту телеграми обсягом у друкарську сторінку налічує 332 слова. Вона має керівно-розносний стиль за своєю формою: неприпустимо різке зниження здачі хліба державі, згортання хлібозаготівель, вимагаємо покінчити в небільшовицьким відношенням до справи хлібозаготівель, вжити додаткових заходів, розкрадання, приховання хліба, антидержавні елементи, неякісний обмолот, приховання необмолоченого хліба в скиртах, незаконна засипка в насіннєві фонди зерна, злочинні дії, антидержавні дії, судити приховувачів хліба, злодіїв, розкрадачів, вважаємо нестерпними, великі втрати і крадіжки, гальмування хлібоздачі, додатково вжити заходів, посилити хлібозаготівлі, доповідати кожної п'ятиденки. "... В ряді колгоспів антидержавні елементи гальмують обмолот і очищення зерна, заганяють багато зерна в так звані відходи, навмисне здійснюють неякісний обмолот, залишаючи велику кількість зерна в соломі, ... незаконно засипають в насіннєві фонди зерно з продовольчих посівів ..."[10].

Через такі крутизно-варіаційні за змістом, накально-крикунські за емоційністю, телеграфно-речитативні одно за одним адресування, атмосфера серед різнорангових працівників трималася в стані постійної збудженості, нервозності, занепокоєння. Отримувані телеграмно-викличні адресованості далі передавалися в керівні структури областей, районів і зупинялися аж в сільськогосподарських підприємствах. Там же всі ті грізні послання в свою чергу переростали в напруженість нервів, матюгальщину, навіть рукоприкладство до тих, хто тільки попадав під руку керівно-колгоспних та радгоспних начальників. Коли на перших порах Україні доводилося загальнорічне завдання хлібопоставок, то перегодом воно розбивалося на п'ятиденки. У такі ж п'ятиденні терміни вимагалася звітність перед московським керівництвом.

Відзначимо, що Й. Сталін часів свого володарювання в Україні, як і в інших республіках, жодного разу так і не був, крім звичайно Грузії та Криму. Але крутослівні телеграми керівникам Української РСР надсилав досить таки регулярно, особливо по питаннях хлібопоставок. Телеграмокерівництво було важливим складником стилю жорсткого володарювання. Тим більше, що за телеграмами слідували репресивні судові та позасудові акції, про що добре відали керівники різнощаблевих інстанцій, з тремтінням жахалися висунення головами колгоспів, директорами радгоспів тощо.

Та самі найкрутослівніші телеадресування, звичайно ж, врожаю не добавляли, у результаті на жовтень 1946 року хлібоздача найважливіших зернових - пшениці та жита - складала тільки 58 відсотків. Більше здати зернових у зв'язку з неврожаєм УРСР просто-таки не могла. Керівництво України зверталося до московських верховладників з наполегливим проханням замінити здачу пшениці та жита іншими культурами, навіть у підвищеній еквівалентності. Проте дане прохання керівництво Союзу не підтримало, рішуче вимагало здавати пшеницю й жито тільки в доведених обсягах, хоча було цілком зрозуміло, що зерна названих культур не було і здати їх державі можливостей не існувало. До того ж пленум ЦК ВКП/б/, що відбувся в лютому 1947 року, досить схвально оцінив здійснювану найвищими інстанціями Союзу політику заготівель продукції сільськогосподарського виробництва. Рішення вказаного пленуму, таким чином, санкціонували також і стиль, методи, загальну політико-господарську лінію в справі хлібозаготівель, і будь-які сподівання керівництва України на якісь послаблення в даному питанні були марними.

Й. Сталін же в тій сутужній для селянства УРСР ситуації вдається до крайніх заходів. З метою подальшого посилення темпів хлібозаготівель в Україні, за особистою рекомендацією Й. Сталіна направляється першим секретарем ЦК КП/б/ У Л. Каганович, який звичайно не був членом пленуму ЦК партії України. На вказану посаду він обирається 3 березня І947 року шляхом кооптації на підставі рішення політбюро ЦК ВКП/б/, а вони мали виконуватися в обов'язковому порядку. У цьому зв'язку М. Хрущов зосереджується на посаді голови Уряду УРСР.

Робота з виконання доведеного плану хлібозаготівель набуває нових обертів, активізується з новою силою. З цією метою в області відряджаються секретарі, заввідділами ЦК КП/б/ У, заступники голови уряду, інші керівники. У листі до Й. Сталіна Л. Каганович та М. Хрущов доповідали про посилення організаторської діяльності в справі хлібозаготівель, здійснення посиленого контролю за збиранням та обмолотом зернових, роботою кожної молотарки та оперативною доставкою хліба на державні пункти заготзерна. Все те здійснювалося в процесі посиленого ажіотажу верховенства, прискореної діяльності всіх управлінських ланок у напряму найприскоренішої здачі державі хліба. З цього розпочиналися всі дні буквально в усіх республіканських ланках управління всього механізму партійно-державної спрямованості.

Звичайно ж у Москві йшли реляції про успішність виконання державних планів хлібозаготівель, додатково вживані організаційні заходи. відповідно до вимог центру, продаж зерна на ринках сільськогосподарськими підприємствами, селянськими господарствами категорично забороняється [11]. Про наявність фактів опухання сільського населення, збільшення від голоду смертностей, випадки канібалізму в Москву не повідомлялося. Однак центр вважав, що хлібозаготівлі в УРСР здійснюються нижче наявних можливостей, відбувається розкрадання та приховування зерна.

У вересні 1947 року в інформації М. Хрущова та Л.Кагановича на ім'я Й. Сталіна в черговий раз відзначалася посиленість додаткових заходів до цілого ряду керівників областей, що погано здійснюють хлібозаготівлі. Ішлося про те, цо питання хлібоздачі поставлені в центр уваги буквально всіх державних та партійних структур [12].

У кінцевому рахунку 10 жовтня 1947 року М. Хрущов, Л. Каганович та уповноважений міністерства заготівель Союзу в Українській РСР В. Калашніков рапортували Й. Сталіну про дострокове виконання плану хлібозаготівель Україною. У рапорті, зокрема, говорилося: "... Доповідаємо вам, т. Сталін, що колгоспи, радгоспи і селянські господарства Української Радянської Соціалістичної Ріспубліки, виконуючи соціалістичні зобов'язання і дані вам обіцянки, 10 жовтня 1947 року достроково виконали державний плав хлібозаготівель на 100,3 %. Здавання хліба понад план далі продовжується" [13]. У процесі подальших хлібозаготівель сільськогосподарські підприємства продовжували здавати зерно, зокрема таких культур, як гречка, просо, кукурудза та ін.

Вектор голодомору як соціального явища має виміри негативізмами в багатьох аспектах реалій українського села. Серед них такі аномальні, як опухання, психічні розлади, захворювання системи травлення, недокрів'я, туберкульоз, педикульоз - простіше кажучи, завошивленість - дистрофія з її кінцевими летальними, тобто смертельними наслідками. Фахівці системи охорони здоров'я вважали, що у результаті з голодом середини 40-х років ХХ століття були пов'язані близько двох десятків різних захворювань людей. За даними архівних документів архіву МВС України, станом на червень 1947 року дистрофією хворіли близько 1,2 мільйона чоловік, переважно мешканців сільської місцевості. Близько третини хворих на вказаний недуг померли [14].

Та найбільша кількість переважно сільського населення пішла, так би мовити, в інший світ, безперечно, від голоду, знесилившись, втративши щонайменші життєві сили. Лиховісті смерності від голодоморної надзвичайної недуги забирали у людей життя в другій половині 1946 - першій половині 1947 років. Найбільше вмирало людей від голоду з ослабленими організмами: літні чоловіки і жінки та діти, а також те населення, яке було вражене різними захворюваннями.

Найбільш сильно вразила голодоморна біда сільське населення найсуховійніших південних областей. Серед них всі області, без винятку, південного регіону та східної і середньої полоси Української РСР. Меншою мірою охопив голодомор області Полісся. Фактично обійшла голодоморна біда області західного регіону, що тільки утверджувалися, "вростали" в долю народу Української РСР. Сільське населення західного регіону голодоморна лиховісність обійшла, так би мовити, благісною пощадою. Сама природа оберігала населення західного регіону від голодоморної лиховісності.

Зболений голодомором 1946-1947 років, народ України з тих пір залишив по собі вражаючі сумарні цифри соціальних втрат, переважно населення села. Хоч обліку чисельності смертностей, за суворими вказівками державних та партійних органів, в сільських радах не велася, тому в архівних документах не відтворена. У документах фіксувалася переважно смертність населення, що мала місце головним чином як наслідок різних захворювань, зокрема, як частково згадувалося, від дистрофії, туберкульозу, захворювань шлунково-кишкового тракту.

Загальні втрати населення Української РСР від голодомору І946-1947 років складають за підрахунками, не менше одного мільйона осіб. Указані цифри навіть через шістдесят ювілейних років змушують стискатися серце кожного, хто сприймає дані речі з глибоким усвідомленням.

Інформацій же, повідомлень, доповідних записок, в яких би повідомлялося вищими державними та партійними інстанціями Української РСР в союзні інстанції, як повинно бути, ні в державних сховищах, иі в архіві громадських об'єднань України виявити не вдалося. Навіть в підрозділах зберігання документів особливої ваги, таємності їх, цебто обмеженого користування, у процесі досліджень пошукачам доля не таланила. У певних частках такого роду документи зберігаються в архівах таких відомств, як СБУ та МВС, але вони мають у собі зміст іншого порядку - узагальнюючу фабулу.

Все голодоморне буття І946 - 1947 років державою ретельно утаємничувалося в пресі, на радіо про ці речі жодною мірою не велося - тут ретельно виступала діюча того часу цензура. Листи мешканців села Української РСР адресувались синам, які проходили військову службу в розмаїтих військових частинах, що дислокувались на територіях багатьох республік Союзу РСР, родичам в діаспорі в різних зарубіжних країнах, зокрема Канаді, США, Франції, Англії, Бразилії, Аргентині тощо, в обов'язковому порядку підлягали перлюстрації. Фактично в Україні, єдиній з союзних республік, з цією метою в структурі органів держбезпеки були утворені спеціальні підрозділи, працівники яких здійснювали таку роботу, з застосуванням спецзасобів перечитували листи, інформували про зміст листів відповідні інстанції. Це дає підстави вести мову про те, що сільське населення УРСР в даних питаннях знаходилося під особливим контролем порівняно з мешканцями інших республік.

Дані нетривіальні обставини переконливо засвідчують, що ввесь державний механізм повоєнних реальностей був сфокусований щодо сільського населення Української РСР в аспекті котрольно спрямованого напрямку. Дані речі з відстані початку ХХІ століття особливо вирізблюються глибокими урвищами, що в контексті історизму набирають глибинних пізнань пережитої історії українського села. Домінуюче негуманна позиція державовладності в фокусі історичного виміру голодомору середини 40-х років ХX століття не може викликати жодних заперечень, бо правда про вказаний голодомор випросталась всією неспростовністю і незаперечністю.

Список використаної літератури

  1. Землеробство в Україні: від праслав'ян через події ХІХ і ХХ століть до наших днів / Редкол.: М.В. Зубець та ін. - К., 2005. - С. 171.
  2. Безсмертя. - К., 2000. - С. 543-548.
  3. Панченко П.П. Развитие сельского хозяйства Украинской ССР 1959-1980. - К., 1980. - С. 5-9.
  4. Островский В.Б. Новый этап в развитии колхозного строя. - М., 1977. - С. 10.
  5. Мемуары Никиты Сергеевича Хрущова // Вопросы истории. - 1991. - № 11. - С. 37.
  6. ЦДАВО України. - Ф. 2. - Оп. 7. - Спр. 3659. - Арк. 34-40.
  7. ЦДАГО України. - Ф. 1. - Оп. 23. - Спр. - 4806. - Арк. 35, 36, 37-40, 43.
  8. ЦДАВО України. - Ф. 2. - Оп. 7. - Спр. - 36-59. - Арк. 34-40.
  9. ЦДАВО України. - Ф. 2. - Оп. 7. - Спр. - 373. - Арк. 63. [Телеграфна стрічка. Пер. з рос. автора].
  10. ЦДАВО України, - Ф 1. - Оп. 23. - Спр. 3481. - Арк. 53-54.
  11. ЦДАГО України. - Ф.1. - Оп. 23. - Спр. 3481. - Арк. 54.
  12. ЦДАГО України. - Ф. 1. - Оп. 23. - Спр. 4831. - Арк. 13-15.
  13. ЦДАГО України. - Ф. 1. - Оп. 23. - Спр. 4831. - Арк. 317.
  14. Архів МВС УРСР. - Ф. 3. - Оп. 1. - Спр. 91. - Арк. 138.

Титульна сторінка Видання
© Панченко Петро Пантелеймонович, 2007