У статті проаналізовано процес розвитку краєзнавства Півдня України у 1920–1930-х рр. як комплексного наукового явища, що поєднувало міждисциплінарні підходи, інституційну організацію та культурно-освітню діяльність. З’ясовано, що визначальним осередком краєзнавчої роботи стала Одеська комісія краєзнавства при Всеукраїнській академії наук, діяльність якої охоплювала історичні, археологічні, етнографічні та природничі напрями. Визначено структуру комісії, зокрема чотири головні секції, що забезпечували дослідження регіональної історії, культури та природи. Розглянуто основні напрями діяльності комісії: організацію польових експедицій, археологічних розкопок, фіксацію пам’яток, опис етнокультурних особливостей, дослідження природних ресурсів. Охарактеризовано внесок провідних науковців, таких як С. Дложевський, Р. Волков, Г. Танфільєв, у розвиток південного краєзнавства. Обґрунтовано роль комісії як координуючої інституції, що інтегрувала зусилля музейних, освітніх, архівних та наукових установ, сприяючи формуванню регіональної історіографії. З’ясовано, що краєзнавчий рух набув системності через мережу локальних ініціатив, публікацію «Вісника Одеської комісії краєзнавства» та активізацію міждисциплінарних зв’язків. Водночас визначено вплив політичних обставин кінця 1920-х рр., що зумовило згортання краєзнавчої діяльності, закриття комісії та маргіналізацію її напрацювань. Сформовано висновки, що у 1920–1930-х рр. краєзнавство Півдня України функціонувало як засіб наукової мобілізації, інструмент культурної самоідентифікації та форма науково-організаційної роботи, що інтегрувала локальні ініціативи у загальнонаціональний контекст. Отримані результати підкреслюють значення комплексного підходу до аналізу історико-культурних процесів у регіоні, а також актуальність подальших джерелознавчих та історіографічних досліджень задля реконструкції репресованої наукової спадщини.

Дослідження дозволило обґрунтувати важливість міждисциплінарного та інституційного підходів у розвитку краєзнавства як самостійної наукової галузі, що в умовах міжвоєнного періоду забезпечувала як збереження культурної спадщини, так і формування підґрунтя для національної історичної пам’яті. Подальше вивчення спадщини Одеської комісії краєзнавства відкриває нові перспективи для аналізу історичних наративів, локальних ідентичностей та ролі регіональних досліджень у сучасному історіографічному дискурсі.

1. Археологія Північної Причорноморської України. Зб. праць / Орд. за ред. А. М. Костенкa. Київ: Знання України, 2006. 240 с.
2. Вісник Одеської комісії краєзнавства при ВУАН (1924–1930): систематичний розпис змісту. Одеса, 1999. 112 с.
3. Денисенко Г. Г. Одеська комісія краєзнавства при ВУАН. У кн.: Енциклопедія історії України: у 10 т. Київ: Наук. думка, 2010. Т. 7. 535 с.
4. Іваннікова Л. В. Одеська комісія краєзнавства при ВУАН як науковий українознавчий осередок. Слов’янський світ. 2014. Вип. 13. С. 33–52.
5. Левченко В. В. Наукова комунікація в Одесі (1917–1944): ресурс розвитку освіти та науки. Південний Захід. Істор.-краєзн. наук. альм. 2013. Вип. 15. С. 41–61.
6. Левченко В. В. Розвиток мережі науково-дослідних установ Одеси в 1920-х роках. Наукові праці історичного факультету Запорізького ун-ту. 2010. Вип. 28. С. 39–48.
7. Матеріали з археології Північного Причорномор'я. Ред. кол.: И. В. Бруяко (отв. ред.), А. Н. Дзиговский, С. В. Иванова, Т. Н. Кокоржицкая, Л. В. Носова (отв. секр.), А. С. Островерхов, С. Б. Охотников, В. Г. Петренко (зам. oтв. ред.), Л. Ю. Полищук, И. В. Сапожников, Н. М. Секерская. НАН України. Одеський археологічний музей. Вип. 12. Одеса, 2011. 412 с.
8. Шевченко Т. Про стан і перспективи музейно-фондової роботи в НІАЗ «Ольвія» НАН України. Емінак. 2019. № 1 (25). С. 158–164.

1. Kostenko, A. M. (Ed.). (2006). Arkheolohiia Pivnichnoi Prychornomorskoi Ukrainy. Zb. prats. [Archeology of the Black Sea Ukraine. Collection of works]. Kyiv [In Ukrainian].
2. (1999). Visnyk Odeskoi komisii kraieznavstva pry VUAN (1924–1930): systematychnyi rozpys zmistu [Bulletin of the Odessa Commission of Regional Studies under the VUAN (1924–1930): systematic registration of the place]. Odesa [In Ukrainian].
3. Denysenko, H. H. (2010). Odeska komisiia kraieznavstva pry VUAN [Odessa Commission of Regional Studies at the VUAN]. In book: Encyclopedia of Ukrainian History in 10 vol., vol. 7. Kyiv [In Ukrainian].
4. Ivannikova, L. V. (2014). Odeska komisiia kraieznavstva pry VUAN yak naukovyi ukrainoznavchyi oseredok [Odessa Commission of Ukrainian Studies at the Ukrainian Academy of Sciences as a scientific center of Ukrainian studies]. Slovianskyi svit, 13, 33–52 [In Ukrainian].
5. Levchenko, V. V. (2013). Naukova komunikatsiia v Odesi (1917–1944): resurs rozvytku osvity ta nauky [Science communication in Odessa (1917–1944): a resource for the development of education and science]. Pivdennyi Zakhid. Istor.-kraiezn. nauk. alm., 15, 41–61 [In Ukrainian].
6. Levchenko, V. V. (2010). Rozvytok merezhi naukovo-doslidnykh ustanov Odesy v 1920-kh rokakh [Development of the boundary of scientific and advanced installations of Odessa in the 1920s]. Naukovi pratsi istorychnoho fakultetu Zaporizkoho un-tu, 28, 39–48 [In Ukrainian].
7. Bruiako, Y. V. (Ed.). (2011). Materialy z arkheolohii Pivnichnoho Prychornomoria [Materials from the archeology of the Pivnichny Black Sea region]. Odeskyi arkheolohichnyi muzei, issue 12. Odesa [In Ukrainian].
8. Shevchenko, T. (2019). Pro stan i perspektyvy muzeino-fondovoi roboty v NIAZ «Olviia» NAN Ukrainy [About the state and prospects of museum and collection work at the Olbia Research Institute of Archaeology of the NAS of Ukraine]. Eminak, 1(25), 158–164 [In Ukrainian].